РОСІЙСЬКИЙ СЛІД У ДЕСТАБІЛІЗАЦІЇ СВІТУ

Загальновідомим є той факт, що Росія вже давно веде активну політику з дестабілізації становища у світі. Однак, з кожним роком її тактики вдосконалюються та набирають нових масштабів. Це сповна відчула на собі Україна. За три роки активного протистояння у гібридній війні, розв`язаній РФ, нам вдалося диференціювати основні методи її ведення, в тому числі і за допомогою іноземних союзників. Щоправда, останнім часом експансійна політика північного сусіда значно розширила свою географію. Відчуваючи загрозу, уряди європейських країн і не тільки, враховуючи український досвід, почали розробляти комплексну систему запобігання та протидії різним видам потенційної деструктивної діяльності з боку Російської Федерації.

Едвард Лукас — старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA), а також головний редактор лондонського щотижневика «The Economist», у якому висвітлює події у Центральній та Східній Європі — виділяє 20 деструктивних тактик, які використовує РФ. Він зазначає, що всі ці методи не є новими, а активно застосовуються Росією з початку 1990-х рр. Крім України, жертвами стали також Естонія, Латвія, Литва, країни Центральної Європи та Грузія. До цих тактик належать наступні:

1. Ведення інформаційної війни: поширення фейкових новин та активізація роботи тролів і ботів.

2. Цілеспрямоване використання корупції.

3. Кібератаки на конфіденційність, достовірність та доступність даних, що містяться у компʼютерних системах країни-обʼєкта нападу.

4. Дипломатичні ігри у стилі «розділяй і владарюй», задумані для ослаблення багатосторонніх правових організацій та створення відчуття ізоляції та незахищеності країни-обʼєкта.

5. Використання у власних цілях економічних, етнічних, лінгвістичних, регіональних, релігійних, соціальних та інших розбіжностей.

6. Економічні санкції у вигляді імпортних барʼєрів та обмежень на експорт і транзит.

7. Посягання на енергоресурси, особливо природній газ.

8. Сіяння паніки на фінансових ринках.

9. Використання історії в якості зброї для заплямовування репутації країни-обʼєкта та приховування злочинів Кремля.

10. Таємні інформаційні операції, такі як хакерські атаки та атаки з витоком інформації, які здійснювалися під час проведення президентських виборів у США та Франції.

11. Некоректна імплементація міжнародної правової системи, в тому числі зловживання «червоним циркуляром» Інтерполу (Interpol Red Notices) для розправи з критиками, зростання кількості судових позовів за фактом поширення неправдивої інформації, недобросовісне заведення судових справ.

12. Так званий «воєнний блеф» та загроза застосування воєнної сили; нерегулярні та регулярні бойові дії.

13. Використання мереж організованої злочинності з метою деморалізації осіб, що відповідають за прийняття рішень, та громадської думки.

14. Проведення відкритих та прихованих фінансових операцій для «купівлі» впливу в політичних партіях, мозкових центрах, засобах масової інформації та наукових установах.

15. Залякування фізичною розправою опонентів та критиків.

16. Психологічна війна індивідуального та колективного спрямування.

17. Використання релігійних настроїв, особливо серед православних віруючих.

18. Організація диверсійної діяльності на обʼєктах критичної інфраструктури.

19. Руйнування соціальних норм, підрив довіри громадськості та проведення диверсійної діяльності в державних установах.

20. Підтримка жорстокої антисоціальної поведінки.

Едвард Лукас також зауважує, що вказані методи ретельно приховуються та маскуються російськими спецслужбами. Так, вони можуть поєднуватися або коригуватися залежно від рівня ефективності. Експерт наголошує, що загроза з боку РФ є питаням національної безпеки кожної держави, тому протидіяти цій загрозі повинні державні інституції, такі як кримінальні суди, спецслужби, фінансові інспекції, військові структури, а роль громадських активістів, ЗМІ та аналітичних центрів є другорядною. На це варто звернути увагу українським медійникам, які часто недооцінюють роль «російського сліду» в процесах дестабілізації ситуації у суспільстві.