Російська православна Церква – ідеологічний інститут російського імперіалізму.

Я візьму на себе сміливість рекомендувати українцям якомога скоріше і якомога жорсткіше вирішити питання з РПЦ, з московською церквою, яка перебуває на території України.

Я свою рекомендацію аргументую:

«Доти, доки ми, українці, не припинемо діяльність цієї  організації або істотно не вріжемо її на території України, доти нам не вдасться перемогти навіть в ідеологічній війні з Росією. Адже це пропагандистська організація. Це організація, яка висмоктує в України гроші й на ці гроші жирує і, знову-таки, веде війну проти України. Тому тут, як то кажуть, треба поквапитися”.

Те, що українці змушені миритися з присутністю УПЦ Московського патріархату в нашій країні, є ганебним та неприпустимим.

Московський патріархат не має жодного стосунку до релігії, а переслідує суто бізнес-інтереси. 500 млн долларів на рік сягає обіг коштів в українських приходах МП. Прибуток церкви не обкладається податками. Саме через церкви надходить нескінченний потік матеріальних цінностей, що не потрапляє в поле зору державних органів. Через релігійні організації йде все – від секунд-хенду до елітної парфумерії і алкоголю. Всі гроші вірян, що вважаються пожертвами на храм МП, в результаті йдуть в Росію.

У своїх промовах, публікаціях в церковній пресі та у загальному ставленні по всій Україні московські попи проповідують ненависть до всього українського, розпліднюючи сепаратизм, і навіть зараз діють в інтересах РФ – виступаючи проти автономії Української православної церкви.

Окремі представники УПЦ МП, заявивши своє бажання здійснювати капеланське служіння в зоні АТО, проводили збір інформації про розташування та кількість військових ЗСУ, а згодом, отриману інформацію передавали на бік окупантів.

У зоні бойових дій на сході України у церквах МП розташовуються терористи, боєприпаси та арсенал зброї.

Ще задовго до агресії Росії, парафії однієї з релігійних організацій в Україні із центром у Москві фактично були легальними майданчиками путінської машини зомбування. З початком агресії вони залишаються розсадниками українофобії та антиукраїнської пропаганди в нашій країні.

Утім навіть опоненти УПЦ МП розуміють, що різкі кроки щодо однієї з найбільших в Україні Церков може обернутися непрогнозованими наслідками.

Якби Президент підписав указ про заборону діяльності на території України Московського патріархату за аналогією із забороною російських соцмереж, це мало б негативний сценарій для країни. Тому що, тоді весь негатив був би зосереджений на Президентові. Тому, на мою думку відповідальність за рішення щодо умов функціонування УПЦ МП має взяти Верховна Рада України.

Рада – це колективна відповідальність. І в чому перевага парламентаризму?  Завжди можна сказати: цей закон ухвалив народ України. Так, може, він і неправильний, але це воля народу. Тому що народні депутати, відповідно до всіх світових стандартів демократії, реалізують право народу на ухвалення державних рішень.

Держава не може втручатися у справи Церкви. Це загальнозрозуміло. Але, коли йдеться про безпеку країни, то держава повинна це робити – для того,  щоб захистити себе і своїх громадян. На мою думку, якщо говоримо про УПЦ (МП), алгоритм повинен бути таким: мають бути зібрані (і підтверджені!) конкретні факти антиукраїнської діяльності цієї Церкви на теренах нашої країни. Тоді рішенням РНБО її слід забороняти.

Українське законодавство загалом дозволяє припиняти зловживання релігійної свободи. І те, що, скажімо, єпископи УПЦ (МП), які закликали до зриву мобілізації в Україні, досі не покарані, – це не проблема нашого законодавства, а проблема того, як у нас виконують закони.

Хотя, можливо це не та ситуація, де можна використовувати інструмент заборони. На чому тримається УПЦ (МП)? На тому, що її підтримують люди. Далеко не завжди ці люди свідомі того, що пропагує верхівка Церкви й особливо Московський патріархат. Бо мають справу з конкретним священиком, коли він служить, вінчає, хрестить, відспівує, коли він не пропагує ідеї “руского міра”. Вони ходять до тієї церкви, до якої ходили їхні батьки чи прабатьки.

Факти, які могли б стати підставою для заборони Церкви Московського патріархату в Україні – таких  багато. Якщо пригадати весну 2014 року, то саме тоді храми, церкви та монастирі УПЦ (МП) стали на Донбасі перевалочними базами для сепаратистів. Крім того, є вже навіть доведені СБУ факти, що священнослужителі Московського патріархату очолювали бандформування так званих «ДНР» та «ЛНР».

Якщо нині зайти до Києво-Печерської лаври і подивитися, які книжки там продає УПЦ (МП), то це суто антиукраїнська література. Я вважаю, що це абсолютно неприпустимо. До того ж тоді, коли проти України триває війна.

Людей, які ходять до московської Церкви, зомбують,  виводять під Верховну Раду для протестів проти НАТО, проти всього українського, використовують для всіляких провокацій.

А пригадуєте інцидент, коли так званий митрополит Онуфрій, Предстоятель УПЦ (МП), і ще декілька його посіпак на урочистому засідання Верховної Ради, під час якого вшановували загиблих на війні Героїв, не підвелися?

Треба визнати, що позиція ієрархів і священноначалія УПЦ Московського патріархату викликає справедливе обурення багатьох людей. Це стосується позиції керівництва УПЦ (МП) щодо війни, яку вони називають громадянською, щодо їхніх закликів до миру, адресованих Україні, а не країні-агресору, щодо того, що священнослужителі цієї Церкви відкрито стали на бік ворога, і так далі.

Називаймо речі своїми іменами: Російська православна Церква – це ідеологічний  інститут російського імперіалізму. Ви бачили, щоб на акцію протесту в Росії вийшов хоч один священик? Ні, вони цілковито підтримують владу.

О. Мусієнко