Нажмите "Enter", чтобы перейти к контенту

БІЗНЕС-СХЕМИ РОСІЙСЬКОГО ВПЛИВУ В УКРАЇНІ.

 118 total views,  1 views today

Під редакцією:

Михайла Гончара (Центр глобалістики «Стратегія ХХІ»),

Володимира Горбача (Інститут Євроатлантичного співробітництва),

Анатолія Пінчука (ГО «Українська стратегія)

Експертна група: Оксана Іщук, Володимир Кравченко, Віталій Мартинюк,

Ярослава Міщенко, Тантелі Ратувухері, Тетяна Силіна, Ігор Стукаленко

2.1 Енергетичний допінг

2.1.1. Група РУЕ

Найбільш типовими діями з формування системного довгострокового впливу на політику країни є явне або приховане надання преференцій у бізнесі тим політикам, які просувають ідеї, вигідні керівництву РФ. У 2005–2012 роках найяскравішим прикладом була група Фірташа—Бойка—Льовочкіна, або група «РосУкрЕнерго». Через неї було отримано контроль над газовим ринком, значною частиною хімічної промисловості, титановою галуззю, а також активи на медіаринку. Корумпування вищих посадових осіб держави через схеми постачання енергоресурсів є ефективним механізмом впливу на них, що створює відповідні залежності, через які можна впливати на прийняття тих чи інших рішень державного рівня, якими формується зовнішня та внутрішня політика країни.

Після того, як Дмитро Фірташ 2014 року потрапив у поле уваги американської юстиції та був обмежений у свободі пересування в Австрії, а з 25 листопада 2015-го Україна обнулила імпорт російського газу, канали впливу групи РУЕ перестали бути дієвими для просування російських впливів на вище державне керівництво України. Однак група Фірташа усе ще зберігає суттєвий бізнеспотенціал. Його Group DF консолідувала активи в газорозподільному секторі, скуповуючи регіональні газорозподільні компанії в Україні. Вони працюють під брендом ТОВ “Регіональна газова компанія” (РГК), проте ключова роль належить ПрАТ «Газтек» — приватному акціонерному товариству, створеному 2005 року. П’ять юридичних осіб володіють пакетами акцій у п’ять і більше відсотків «Газтеку»: чотири кіпрські — Porala Venchers Limited (24%), Pasler Enterprises Limited (15%), Nesiba Venchers Limited (24%), Krezer Holdings Limited (24%) і ТОВ «Амсет» (9%) з Києва. Основними видами діяльності «Газтеку» є управління підприємствами та консультування з питань комерційної діяльності та управління.

ПрАТ «Газтек» належать пакети акцій: ПАТ «Львівгаз», ПАТ «Миколаївгаз», ПАТ «Івано-Франківськгаз», ПАТ «Севастопольгаз», ПАТ «Дніпропетровськгаз», ПАТ «Запоріжгаз», ПАТ «Луганськгаз», ПАТ «Вінницягаз», ПАТ «Чернівцігаз», ПАТ «Волиньгаз», ПАТ «Житомиргаз», ПАТ «Тисменицягаз», ПАТ «Сумигаз», ПАТ «Кримгаз», ПАТ «Хмельницькгаз».

Офшорна схема власності ПрАТ «Газтек».

Штат «Газтек» складався з трьох працівників. Управлінським консалтингом у газорозподільному секторі займається «Регіональна газова компанія» (РГК). Під брендом РГК працюють 20 газорозподільних компаній26. Кінцевим бенефіціаром обох компаній є Д. Фірташ.

Домінуючі позиції він також має і у сфері хімічної промисловості України. Його лобістський потенціал дозволив зберегти схему постачання стратегічно важливої для російського ОПК ільменітової сировини з українських джерел через первинну переробку та отримання двоокису титану в окуповану Криму. Не дивячись на російську агресію, в обхід санкцій. Завдяки цьому найбільший російський виробник титанової продукції металургійна компанія «ВСМПО-АВІСМА» продовжила забезпечення провідного виробника озброєння та військової техніки РФ корпорації «Ростех». 

Найбільшу увагу з боку Росії отримує Віктор Медведчук та його оточення. Це політико-бізнесове угруповання поступово перебирає вплив в найбільшій опозиційній силі та наростило свої медіа-активи. Через санкції, впроваджені проти нього США, В. Медведчук особисто, майже не володіє бізнесом, проте його дружина Оксана Марченко та давній партнер Тарас Козак мають достатньо потужний бізнес, який був би неможливий без сприяння керівництва РФ.

Статутний капітал компаній, які прямо або побічно асоціюються із родинним колом В. Медведчука, становить сьогодні близько 3 млрд грн. У медіа до цього кола відносять компанії «Укркапітал», «Спорт-тур», «Терра-Інвест», «Гармонія», «Галицька аграрна компанія», «Ландрас-Агро», «Галагробізнес МЗ», «Галичина-Органік», «ПСП «Оскар», «МБК Агротехніка» та інші. Діяльність півдесятка компаній викликає сумніви. Низка агрофірм, зокрема, «Галицька аграрна компанія», «Ландрас-Агро», «Галагробізнес МЗ», «Галичина-Органік» і «ПСП «Оскар», мають ознаки фіктивних і виглядають створеними заради ухиляння від оподаткування. Показово, що ці компанії «ковтали» значні суми від інших бізнес-структур родинного кола.

Для створення бізнес-ланцюжка фінансування проросійських сил в Україні в Москві було вирішено використати постачання нафтопродуктів, оскільки 4/5 їх обсягу, що споживається, забезпечуються імпортом з РФ і Білорусі. Тому з 2014 року акціями п’яти російських кампаній, а саме — «Новошахтинського заводу нафтопродуктів», «НЗНП Трейд», «Південь Енерго», «Торгового Дому НЗНП» і «Роузвуд Шиппінг», став володіти кіпрський офшор Ventolor Investment Limited. Кінцевого бенефіціара приховано за ланцюжком офшорів. За висновками ЗМІ, ним є Оксана Марченко, дружина В. Медведчука.

Новошахтинський завод у Ростовській області не можна назвати найбільшим гравцем галузі, проте його доходи в останні кілька років стабільно зростали. Наприклад, за підсумками 2017 року чистий прибуток збільшився в 3,6 разу. Того ж року всі п’ять компаній, співвласниками яких є близькі до Медведчука і Козака офшори, в сумі заробили 6 млрд рублів. Завод також отримував субсидії від місцевої влади Ростовської області.

О. Марченко — єдина власниця кіпрської Tumillon Investments ltd., яка через інші кіпрські компанії володіє часткою в 51,1% у російській компанії «НЗНП Трейд». Остання виграла конкурс на право видобувати нафту на Гавриківському родовищі у Ханти-Мансійському автономному окрузі. Його запаси оцінювали у понад 40 млн тонн. Показово, що у конкурсі на видобуток нафти на цьому родовищі приватна «НЗНП Трейд» обійшла державну «Роснефть» через його умови. Згідно з ними, брати участь у конкурсі могли лише компанії з Ростовської області. А у цій області була лише одна фірма — «НЗНП Трейд». Навряд чи такий конкурс міг відбутися без погодження з вищим керівництвом РФ. Співзасновником «НЗНП Трейд» є Наталія Лавренюк, яку вважають цивільною дружиною депутата Верховної Ради Тараса Козака.

Через швейцарську International Trading Partners AG 2015 року було отримано контроль над продуктопроводом «Прикарпатзахідтранс» для найменш витратного і бізнесово найбільш прибуткового трубопровідного постачання дизпалива в Україну. Придбання активу було б неможливим без схвалення на найвищому рівні в Москві, адже власником його була російська державна компанія — оператор нафтотранспортної системи АК «Транснефть». Свого часу АК «Транснефть» отримала контроль над цим українським активом, що перейшов у державну власність після розпаду СРСР. Ще 2014 року трубопровід «Прикарпатзахідтранс» належав до державної власності України. Однак 2015-го через суд контроль над трубопроводом отримала АК «Транснефть». Антимонопольний комітет України погодив це придбання. Восени 2016 року нафтопровід запустили в роботу. Для цього Міноборони України викупило старе і низькоякісне дизельне паливо, що містилося у трубі, аби власники трубопроводу змогли транспортувати ним нове з Росії. Відразу після купівлі нафтопродуктопроводу Росія зняла ембарго на постачання в Україну дизельного палива. У подальшому, 2019 року, «Прикарпатзахідтранс» перейшов під контроль білоруської компанії «Нефтебитумный завод», який став власником частки у 51% «Прикарпатзахідтрансу», а решта залишилися за швейцарською компанією International Trading Partners (48%) і за Анатолієм Шефером (1%), який нею керує.

У 2016 році швейцарська компанія Glusco Energy S.A. купила мережі АЗС «Роснефти» в Україні. «Роснефть» володіла в Україні мережею зі 141 АЗС у 12 областях, які раніше належали ТНК-ВР. Glusco Energy S.A. виявилась афілійованою зі швейцарським нафтотрейдером Proton Energy Group. Директор Proton Energy Group S.A. і Glusco Energy S.A. — одна й та сама особа Нісан Моїсеєв. Інформація про кінцевих бенефіціарів цих компаній не розкривається, але з урахуванням дружніх відносин між Моїсєєвим і Медведчуком можна припустити, що вони перебувають в оточенні останнього. Glusco Energy було створено спеціально для виходу в ритейл. Вона зареєструвала в Україні дочірню компанію «Глуско Енерджі Україна», яка через рік вийшла на внутрішній ринок країни. Поставки з Росії 2018 року забезпечили 40% українського ринку дизельного палива — 2,6 млн тонн.

Тарас Козак також є міноритарним власником скандального тютюнового монополіста в сфері дистрибуції цигарок компанії «Тедіс Україна» (раніше називалася «Мегаполіс»). Контроль над часткою в «Тедісі» забезпечувався через ланцюжок з двох кіпрських фірм Havanor Management Limited і Turul Investments Limited. За оприлюдненою у ЗМІ інформацією, компанія «Тедіс Україна» відома не тільки тим, що за часів Януковича отримала монополію на поставки сигарет в Україні, але й тим, що один із мажоритарних власників з Росії Ігор Кесаєв одночасно є власником заводу з виробництва стрілецької зброї у Коврові і постачальником російської армії.

Слід оточення Медведчука є й у постачанні вугілля з окупованих територій. Так, 2014 року до переліку постачальників вугілля з окупованих районів Донбасу на ТЕС ПАТ «Центренерго» увійшла зареєстрована в Гонконзі компанія Arida Global Ltd., яку пов’язують з ним.

Також важливим сегментом бізнесу стала реалізація скрапленого природного газу, попит на який в Україні зростає. Наприкінці 2016 року в традиційних імпортерів скрапленого газу почалися проблеми. Діями СБУ, Мінекономрозвитку та митниці його імпорт було зупинено. Одночасно з’явилися фірми, які почали імпортувати великі обсяги скрапленого газу з Росії. При цьому експерти відзначають, що дії СБУ було синхронізовано з діями російських органів контролю. Митна служба разом із СБУ почала тиснути на імпортерів скрапленого газу. А в Росії Федеральна служба експортного контролю визначила Proton — дочірню структуру Glusco — як єдиного експортера ресурсу «Роснефти». Після цього на Українську енергетичну біржу було виставлено партії СПГ від чотирьох фірм, які раніше не були помічені в імпорті великих обсягів скрапленого газу. Це «Глуско Україна», «Креатив Трейдинг», Wexler Global LP (Британія) і Gikka Limited (Британські Віргінські Острови). Усі чотири пропонували українським споживачам скраплений газ виробництва «Роснефти».

Попри потужну політичну та медійну підтримку з боку Москви, у 2019 році невдачею для Кремля та маріонеткового політичного тандему Медведчук—Бойко закінчилися спроби відновити газовий бізнес із «Газпромом» з одночасним нав’язуванням владі російського бачення транзитного контракту та майбутнього ГТС України.

Візити керівництва політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» до Росії, зустрічі з О. Міллером, Д. Медведєвим, В. Путіним і фейкові «переговори по газу», на які їх ніхто не уповноважував, могли мати зовсім іншу мету. Не виключено, що вони намагалися допомогти «Газпрому» не віддавати коштів, які той мав сплатити «Нафтогазу» згідно з рішеннями Стокгольмського арбітражу, а конвертувати їх у газові постачання в Україну за вигідною бізнес-схемою, яка стала би легальною основою довгострокового фінансування політичної сили.

Якщо проаналізувати створення й розвиток «Опозиційної платформи — За життя», то можна з достатньою ймовірністю припускати, що значну частину ресурсів, отриманих за описаними вище схемами, було використано на діяльність саме цієї політичної сили. До того ж реалізація зазначених вище оборудок, крім прямої економічної шкоди, суттєво підриває й сам по собі економічний потенціал України, з точки зору економічної безпеки.

Також впадає у вічі і менш помітна, але наполеглива діяльність іншого народного депутата кількох скликань Верховної Ради України — Андрія Деркача, випускника Академії міністерства безпеки РФ 1993 року з дипломною роботою «Организация и проведение встреч с негласной агентурой». Його активність в Україні у різні часи була пов’язана як із збройовим бізнесом і медіасферою, так і з енергетичним сектором, починаючи з нафтоперевалки в Одесі і закінчуючи НАЕК «Енергоатом» та державним концерном «Укратомпром», які він очолював у 2006–2007 роках, суміщаючи це з парламентською діяльністю. Політична траєкторія А. Деркача пройшла через різні політичні сили, але всі вони так чи інакше пов’язані з «партіями влади», що зайвий раз вказує на наміри впливати на прийняття тих чи інших рішень. НАЕК «Енергоатом» нині перебуває в центрі уваги угруповання А. Деркача стосовно делегування туди осіб із найближчого оточення. Вони, за алгоритмом роботи агентури, мають забезпечити необхідні трансформації державної компанії в бік кооперації з Росією. Зокрема, в частині мінімізації закупівлі ядерного палива від альтернативного постачальника (компанія Westinghouse) і відновлення статускво монопольного постачальника — російської компанії «ТВЕЛ».

Зараз спостерігається підвищена активність групи депутатів щодо зміни законодавства України в частині обмеження участі іноземних громадян у складі наглядових рад. Передусім це стосується НАК «Нафтогаз України», яка завдала відчутного удару по російському «Газпрому» у міжнародному арбітражі в Стокгольмі, стягнувши з нього майже 3 млрд дол. США. Фактично це досягнення української компанії стало можливим не в останню чергу завдяки зміні системи корпоративного управління та появі наглядової ради з незалежними директорами. Проєкт закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних прав та можливостей громадян із представництва у наглядових радах та органах правління державних унітарних підприємств, господарських товариств та державних банків та справедливого формування і ефективної діяльності таких наглядових рад із врахуванням національних інтересів України» з’явився у березні 2020 року в українському парламенті з подачі А. Деркача та О. Дубинського. Появу такого законопроєкту, напевно, можна розглядати як реакцію проросійського парламентського лобі на лютневі заяви керівництва «Нафтогазу» щодо підготовки нових багатомільярдних позовів до «Газпрому», де, з-поміж іншого, фігурує і компенсація збитків, завданих «Газпромом» «Нафтогазу» через схему «РосУкрЕнерго». Усе це відображає прагнення як російського монополіста, так і його українських лобістів (група РУЕ) завдати удару по «Нафтогазу» зсередини України руками агентури впливу та як мінімум — заблокувати появу нових позовів у Стокгольмському арбітражі, а як максимум — змінити повністю керівництво державної компанії на лояльне «Газпрому», як це мало місце в період до реформи газового сектору 2015 року, що стала можливою лише після Революції Гідності.

Таким чином, можна підсумувати, що в енергетичному секторі відбувається реваншистська атака на державні підприємства задля відновлення над ними контролю з боку проросійських угруповань, мета якої — поновити залежність української енергетики від Росії та ізолювати національні компанії від співпраці з американськими та європейськими партнерами.

Діяльність російського капіталу в Україні протягом 2014–2019 років відбувалася в умовах високого політичного ризику, який різко зріс унаслідок окупації та анексії Криму Росією та її вторгнення на Донбас. У зв’язку з цим політичний лобізм став невіддільним елементом управлінської стратегії російського капіталу в Україні для утримання позицій, мінімізації шкоди та проштовхування своїх інтересів.

Загалом за п’ять років після Революції Гідності присутність російського капіталу в Україні істотно скоротилася. Водночас такий відступ супроводжувався стратегічним перегрупуванням на позиції, які дозволяють більш або менш вдало маневрувати, особливо спираючись на можливості лобіювання в Україні. Крім інструментів класичного лобіювання, недоліки політичного і законодавчого поля України (включаючи саму по собі сферу лобіювання) дають змогу російським суб’єктам отримувати максимальну користь і здійснювати вплив при обмежених ресурсах. Особливо сприятливий ґрунт для цього закладає процвітаюча корупція та некомпетентність на багатьох рівнях державної влади, особливо після президентських і парламентських виборів 2019 року.

Вплив російських фінансових інтересів на українську банківсько-фінансову сферу сьогодні визначається не стільки їх питомою вагою в господарській системі України, скільки напрямом їх застосування. Ефект від фінансової діяльності примножується її зв’язком з політикою, а також її організаційними можливостями. Фінансовий вплив Росії на українську банківсько-фінансову систему здійснюється, зокрема, через: 

  • канали впливових українських галузевих лобі, які додатково виграють від специфіки галузевого розподілу фінансових операцій російських суб’єктів в Україні, в тому числі у фінансовій сфері;
  • балансову політику фінансових установ, зокрема концентрацію активів у валютному та міжбанківському сегментах фінансового ринку;
  • поєднання фінансового і політичного капіталу і стимулювання політичної діяльності основних бенефіціарів проросійських фінансових і господарських інститутів України;
  • тиск на фінансову владу України за рахунок розширеної присутності в фінансово-інвестиційній сфері України.

У першому кварталі 2019 року, в розпал президентської кампанії в Україні, Росія різко зміцнила свої позиції як один із провідних інвесторів у фінансову і страхову сферу нашої країни, поступившись тільки Австрії та Кіпру. За даними Державної служби статистики України, обсяг інвестицій Росії в цей сектор досягнув 403,5 млн дол. США за період до 1 квітня 2019-го і становив близько 10,4% усіх іноземних інвестицій у цю сферу. За перший квартал 2019 року частка російських інвестицій в Україні у секторі фінансів і страхування зросла з 48,8 до 58,1% від загальної суми всіх інвестицій російських суб’єктів в Україні.

Фокус російських інвестицій в Україні на 01.04.2019.
Джерело: Державна служба статистики України.

Через жорстке регулювання виведення капіталу з України Національним банком фокус уваги громадськості був зосереджений на впливі вхідних іноземних інвестицій в Україну. Тим не менш привертає особливу увагу специфіка виведення капіталу з України через канал прямих інвестицій. У зв’язку з цим переважаючими напрямками виведення українського інвестиційного капіталу були перш за все Кіпр, потім Росія. Також відзначається певна кореляція між виведенням інвестиційних коштів України на Кіпр, обсягом виведення коштів з Донецької області і обсягом виведення коштів зі сфери професійної науково-технічної діяльності (науко-дослідна діяльність, дослідження і розробки).

Російські інвестиції у фінансовий сектор України.

Загалом події 2014 року ознаменували початок довгострокового тренду скорочення присутності російського капіталу у фінансовому секторі України. Російські прямі інвестиції в цей сектор зменшилися з 2,7 млрд дол. США на початку 2014 року до близько 300 млн — на початку 2019-го (рис. 3). Відповідно, частка Росії в сукупності всіх іноземних інвестицій у цей сектор знизилася з 22,3 до 8,0%.

Незважаючи на цю довгострокову тенденцію, інвестиції у фінансовий сектор залишалися важливим пріоритетом російського капіталу в Україні. У період з 2010-го по 2014 рік інвестиції в фінансовий сектор України перевищували 77% від усіх прямих інвестицій російських компаній у країні. Після 2014 року, за винятком 2015-го, попри стрімкий вихід з України, російський фінансовий капітал був на рівні понад 55% від всіх російських прямих інвестицій в Україну і залишався найбільш організованим сектором російського капіталу в Україні. Ця тенденція не тільки збереглася протягом 2019-го, а навіть посилилася. Операції російського капіталу ще більше зосередились у банківсько-фінансовому секторі, в результаті чого його частка з-поміж усіх російських капіталовкладень в економіку України зросла з 48,7% на початку року до 62,6% наприкінці року.

За даними Державної служби статистики України, на кінець першого кварталу 2019 року російські інвестиції вже становили майже 10,4% від усіх іноземних інвестицій у фінансовій сфері, збільшившись на 2% у першому кварталі 2019- го. На 1 квітня 2019 року 58,1% усіх російських інвестицій в Україну в обсязі 403,5 млн дол. США було зосереджено саме тут.

Показово, що на 31 грудня 2018 року, за даними Держстату, російські вкладення у фінансову і страхову сфери України становили 690,2 млн дол. США, що дорівнювало майже 20% від усіх іноземних інвестицій у цей сектор. Таким чином, за час проведення президентської кампанії в Україні з початку 2019 року російські гравці вивели близько 280 млн дол. США з банківсько-фінансової сфери України. В умовах заморожування трансфертів у Росію або в материнську компанію під час передвиборної кампанії в Україні ймовірність конвертації цих коштів у політичне фінансування для лобіювання російських інтересів перебувала на високому рівні. Іншими словами, виведений капітал цілком міг бути конвертований у політичну інвестицію. Непрямим підтвердженням цього припущення стала і короткострокова динаміка фінансових вкладень Росії в Україну на старті передвиборного періоду. Буквально напередодні президентських перегонів в Україні, в четвертому кварталі 2018-го, обсяг прямих російських інвестицій у банківську і страхову сфери України збільшується приблизно на 250 млн дол. США. 

Обсяг виведених із фінансової сфери інвестицій у січні 2019-го практично збігається з цією цифрою; і ці кошти могли благополучно розчинитися на ринку України під час виборчої кампанії. Після короткострокового сплеску в четвертому кварталі 2018 року обсяг прямих російських інвестицій у цю сферу повертається на колишній рівень кінця першого кварталу 2019-го до завершення президентського марафону.

Зміни динаміки російських вкладень у фінансовий сектор України
в період президентської кампанії, 01.01.2018–01.04.2019, млн дол.
Джерело: Державна служба статистики України.

Примітки:
01.07.2018 — фактичний початок мобілізації основних сил до виборів.
01.10.2018 — завершення мобілізаційної підготовки учасників виборів.
01.01.2019 — офіційний старт президентської передвиборної кампанії.

Діяльність російських банків в Україні.

За період після 2014 року половина банків із російським капіталом пішла з ринку України, в тому числі російський державний «ВТБ Банк» (із загальним активом у 26 млрд грн) у грудні 2018 року. На 1 квітня 2019 року в Україні діяли сім банків, кінцевими бенефіціарами яких у той чи інший спосіб є громадяни або суб’єкти Російської Федерації. З них два банки мають державне фінансування — дочірня філія «Сбербанка» Російської Федерації, ПАТ «Промінвестбанк» («Внешэкономбанк России»), а один є приватною транснаціональною корпорацією — «Альфа-Банк». Також в Україні діє «Перший інвестиційний банк», який на 88% належить російському громадянинові, але який Національний Банк України не відносить до категорії банків іноземних груп. Нарешті, в цьому аналізі банк «ЮНЕКС», незважаючи на українське громадянство його бенефіціара, олігарха і депутата Верховної Ради України Вадима Новинського, все ж можна було б віднести до російських агентів з огляду на активну проросійську позицію цього суб’єкта і його недавнє російське підданство.

На сьогодні абсолютним лідером серед банків із російським капіталом в Україні за активами є «Альфа-Банк Україна» (без урахування Укрсоцбанку). Комбіновані ж активи «Альфа-Банку» з Укрсоцбанком висувають цю групу на четверте місце за активами в банківській системі України і на перше місце серед недержавних банків і банків з іноземним капіталом в країні, причому з великим відривом. «Альфа-Банк», незважаючи на активну інформаційну кампанію, спрямовану на відмежування від російської геополітики, все ж глибоко вплетений у зв’язки із Росією. Більш того, в кінцевому підсумку PR-позиціонування банку скидається на дезінформацію: за рахунок приховування російського підданства за ширмою подвійного громадянства російському капіталу приписується в повідомленнях банку тільки близько 30% акцій установи замість майже 90% реального контролю з боку «громадян держави-агресора». Точно така сама маніпуляція відбувається і щодо Укрсоцбанку, придбаного «Альфа-Банком» 2016 року.

Також слід зазначити специфічні позиції деяких українських банків, кінцеві бенефіціари яких активно просувають російські інтереси в Україні, прикриваючись українським громадянством. Найяскравіше вираження такої стратегії російського лобі демонструє одноосібний акціонер «ЮНЕКС Банку», колишній громадянин Росії, а нині депутат Верховної Ради України Вадим Новинський. Цей бізнесмен активно спонсорує діяльність контраверсійної Російської православної церкви в Україні і проросійського «Опозиційного блоку». Особливо поширена така подвійна позиція в діяльності малих банків України з регіональним ухилом.

За підсумками 2018 року, 5 з 15 збиткових банків, зареєстрованих в Україні, були з російським капіталом (табл. 2). Сумарні збитки банківської системи становили 18,3 млрд грн, з яких 12,3 млрд грн — втрати саме банківських установ із російським капіталом. Таким чином, майже 70% втрат української банківської системи мали російське походження. Їх згенерували три великі банки з російським капіталом:

  • «Сбербанк Росії» — 7,6 млрд грн;
  • Промінвестбанк — 3,3 млрд грн;
  • Укрсоцбанк — 1,2 млрд грн.

Негативний результат російських банків драматично контрастує з ефективною роботою практично всіх іноземних банків, що діють в Україні (за винятком «Правекс-Банку»), середня прибутковість операцій яких була на рівні 36%. Слід зазначити, що така виняткова збитковість фактично прирівняється до прихованої дотації чи підкупу клієнтів — бенефіціарів послуг російських банків.

Основні представники російського капіталу
у банківському секторі України, млн грн, станом на 01.05.2019.

Загалом у період з початку 2015 року активи зазначених банків із російським капіталом впали з 14,4% від активів усієї банківської системи України до 11,5% станом на 1 травня 2019-го. Тим не менш за зовнішнім відступом цих банків криється досить серйозний системний ризик для фінансової системи України. Структура активів зазначених російських банків змінювалася в бік скорочення активів у національній валюті на 1% при збільшенні активів в іноземній валюті на 26%. Водночас для всієї банківської системи обсяг активів у національній валюті збільшився в 2,5 разу, а активів в іноземній валюті — на 27%. На 1 травня 2019 року валютні кошти становили майже 70% активів банків із російським капіталом при середньому рівні в 40% для всієї банківської системи України. Валютні активи банків із російським капіталом становлять понад 20% усіх валютних активів банків України і прирівнюються до 27% від офіційних валютних резервів Національного банку України. Така концентрація валютних коштів у руках російських банків створює серйозні важелі для тиску на монетарну владу й успішного лобіювання своїх інтересів у банківському і фінансовому секторах України.

Зміни питомої ваги галузей в оборотах банків із російським капіталом також відображають зміну пріоритетів російського капіталу в Україні. В цілому простежується зміщення акценту з базових сировинних секторів і сфери послуг (у тому числі фінансових послуг і торгівлі) у технологічні галузі (рис. 6). На зміну чотирьом пріоритетним до 2014 року галузям вкладення російського капіталу — енергетика, металургія, торгівля та послуги прийшла нова четвірка: транспорт і зв’язок, сільське господарство і харчова промисловість, будівництво і машинобудування. Таке зміщення позиціонування російського капіталу може забезпечити їм голос у формуванні нової української економіки, особливо на стратегічних напрямах інтеграції з європейськими ринками.

Лобіювання російських інтересів у банківсько-фінансовій сфері

У результаті відкритої військово-політичної та торговельно-економічної війни між двома країнами український діловий клімат для російського капіталу ставав дедалі більш токсичним. Операції російського капіталу втратили сенс, стали малорентабельними або зовсім збитковими. З огляду на ці обставини перебування в Україні потребувало не тільки ділової, але й політичної кмітливості. І лобістська діяльність відіграє центральне місце в цих стратегічних іграх на утримання позицій в умовах слабших ринкових можливостей. Слід при цьому відзначити, що корупційне середовище чинить мультиплікаційний ефект на можливості лобіювання фінансових інтересів російських суб’єктів в Україні.

Охарактеризовані вище основні параметри операцій російського капіталу в банківсько-фінансовій сфері дають можливість окреслити основні канали лобіювання його інтересів в Україні: 

1. Канал персоналізованих відносин. Мова йде перш за все про інструменти особистих зв’язків і інсайдерських контрагентів. Російський капітал ефективно використовує цей інструмент в умовах слабо розвиненої системи регулювання лобістської діяльності в Україні і високої корупційної піддатливості української державної системи. Найбільш яскраве виконання цієї стратегії — це надання колишнім державним чиновникам високих функцій, зробивши їх відповідальними за зв’язки з державною владою і регуляторними інстанціями. Російські банки залучали на роботу людей із багатим досвідом роботи у владі, що зберегли мережу зв’язків, зважаючи на свою минулу службу на державних посадах. Разом з тим також експлуатується можливість перетворення на агентів впливу людей, які прийшли до влади після роботи в російських або з російською часткою компаніях. З цією стратегією пов’язано і просування колишніх або діючих представників компаній у державні сфери, що мають інтереси для установи. Для прикладу, на момент входження в Україну 2008 року «Сбербанк Росії» залучив на посаду голови правління новоствореного представництва в Україні колишнього міністра фінансів України Ігоря Юшка — людину, яка добре підкована у питаннях роботи української фінансової системи і бюрократичної машини та мала глибокі зв’язки на найвищих рівнях. Також відомим фактом є робота бізнесмена Тимура Хромаєва у «Сбербанку Росії» в Україні в 2002-му (згідно з інформацією НБУ29) як заступника голови правління. На момент призначення Хромаєв мав досвід роботи в Міністерстві фінансів України, служив сполучною ланкою між міністерством, Національним банком України та Державною казначейською службою України в процесі управління державним боргом України. Пізніше, в 2015 році, як відомо, Хромаєв став головою Національної комісії України з цінних паперів та фондового ринку.

2. Канал галузевого лобіювання. Інвестиційні та ділові переваги російського капіталу розподілені переважно на користь економічних секторів, які мають сильне галузеве лобі в Україні, — сільське господарство, транспорт, машинобудування та інші. Партнерство в цих галузях дає змогу скористатися їх ресурсами зв’язку та лобіювання для продавлювання своїх інтересів. Відомо, наприклад, що промислове лобі було однією з вирішальних сил, які зірвали підписання Угоди про асоціацію з ЄС колишнім президентом В. Януковичем 2013 року. Фокус російського капіталу в таких сферах економіки, як будівництво, металургія, фінанси і торгівля, відкриває можливість ефективного просування своїх інтересів у вищих органах влади країни — на рівні президента, Кабінету міністрів і парламенту за рахунок використання важелів впливу цих галузей на економіку країни, а найголовніше, за рахунок їх розвиненої лобістської інфраструктури.

3. Спеціалізоване фінансове лобі. Членство в спеціалізованих банківсько-фінансових асоціаціях України, поряд із намаганнями встановити контроль над біржовими та іншими фондовими організаціями України, дозволяє російським фінансовим установам мати безпосередній доступ до фінансової влади і дієвий інструмент впливу на неї.

4. Прямий політичний вплив за рахунок бізнесменів-політиків і власного фінансового лобі в парламенті і у владі. Крім дружніх банківських власників і фінансистів, які перетворилися на політиків і парламентаріїв, російський капітал має свій загін симпатиків на різних рівнях влади, в тому числі у різних державних, експертних, дорадчих органах і комісіях.

5. Вплив на суспільну думку через дружніх аналітиків ринку, журналістів та експертів, спеціалістів неурядових інформаційно-дослідних центрів.

джерело

Mission News Theme от Compete Themes.