23 лютого – прихована ганьба Радянського Союзу.

23 лютого – не свято не лише для України, але й для Росії та інших пострадянських країн. Це – вигадана більшовиками дата для приховання однієї з найганебніших поразок Радянського союзу. Як дата обросла міфами і сором став святом?

МІФ:

Ще до Революції Гідності (а місцями і досі) українці святкували День захисника вітчизни, а заодно і чоловіка, 23 лютого. Часто навіть не задумуючись, чому у цей день треба вітати чоловіків.

“Свято” дісталося нам у спадок від СРСР. Кожен радянський громадянин знав, що у цей день 1918 року почала формуватися Червона Армія. Урочистості і святковості цій даті додавала історія про те, як новостворені загони радянської армії розбили німецькі війська під Псковом та Нарвою.

А тепер увага! Ці “історичні” події не більше, аніж вигадана брехня. До 1923 року свята не існувало. Але в 1923-му році відзначили 5-у річницю створення більшовицької армії. І тоді ця дата почала відзначатися як День заснування більшовицьких збройних сил.

Хоча насправді святкування мало бути 28 січня – приурочене до дня видання Радою народних комісарів Декрету про створення Робітничо-селянської Червоної армії. Однак через затримання подання та інші технічні нюанси свято з’явилося 23 лютого. Без історичного підґрунтя.

А от ідеологічне пояснення, з героїчними боями під Псковом та Нарвою, придумав сам Йосип Сталін. І сталося це за 20 років: у 1938 році.

Як в антиутопії “1984” Джорджа Орвелла, Сталін просто переписав історію. Ганьбу перетворив у свято і причину для гордості. У доінтернетівський час таке провернути було не так вже й важко. Людська пам’ять за 20 років слабшає, очевидців частково не стало, документи не проблема знищити, а заляканих радянських людей можна було переконати у чому хочеш.

Але все не знищиш. Численні архівні свідчення доводять, що перемога Червоної армії 23 лютого – це просто зручна вигадка.

До речі, до Сталіна були ще спроби обґрунтувати святкування 23 лютого. Однак у підсумку в історію увійшла саме його героїчна версія.

Правда:

Наступ Німеччини 1918 року – це успіх німецької армії. А 23 лютого насправді день перемоги Кайзерівської Німеччини. Адже це день капітуляції Росії.

Завдяки поразці більшовиків, німецькій армії у той час вдалося захопити величезну територію Росії. Якщо бути точнішими, то за трішки більше ніж 2 тижні війська Кайзера взяли вп’ятеро більшу територію, ніж за всі роки Першої світової війни (3,5 роки виснажливої боротьби).

Як все відбувалося:

23 лютого – дата капітуляції радянської Росії. Вранці у цей день сто років тому Німеччина висунула мирні вимоги. Чого хотіли? Щоб Петроград визнав незалежність: Літви, Латвії, Естонії, Фінляндії, України; підписав мирну угоду з Україною; роззброїв флот, демобілізував армію.

І більшовики у своїх більшості погодилися прийняти ультиматум ворога. У підсумку вони підписали Брестський мир і Росія втратила велику частину територій. До речі, саме 100 років тому більшовицька машина могла раз і назавжди зникнути з лиця землі. А Україна мала шанс ще тоді отримати незалежність.

Що таке Брестський мир?

Брестський мир або Брест-Литовська мирна угода — сепаратний мирний договір між Німецькою, Австро-Угорською, Османською імперіями і Болгарським царством з одного боку і Російською радянською республікою з іншого. Цей документ фактично зафіксував поразку Росії та вихід її з Першої світової війни. Підписуючи угоду, Росія порушила іншу угоду, укладену між країнами Антанти 5 вересня 1914 року. Тоді Росія зобов’язувалася не укладати у поточній війні сепаратного миру.

Що спонукало більшовиків до підписання невигідної угоди? За роки війни Росія опинилася у важкому становищі. Економічна ситуація була вкрай незадовільною: промислова відсталість, порушені транспортні маршрути, безлад і крадіжки в адміністраціях. Усе це ускладнювалося революційними настроями. Після Жовтневого перевороту ситуація стала критичною. Більшовики цілеспрямовано дезорганізовували наявну армію, а нову ще не створили.

Тож, коли у 18-му році німці почали наступ на Петроград, захищати країну фактично не було кому. Скажімо, у Петрограді перший пункт запису до Червоної армії відкрився лише 21 лютого, тобто після початку німецького наступу.

Радянської армії ще не існувало, а російська царська армія була розбита, деморалізована і ні на що нездатна. Заради справедливості мусимо зауважити, невелика кількість більшовиків організовувалася у загони. Однак їх було мало, вони були погано споряджені і весь ентузіазм тримався лише на ідеології. Стабілізувати ситуацію і протидіяти німцям вони б не змогли.

Хоча 25 лютого була зроблена реальна спроба почати масовий запис до Червоної армії, але було вже пізно.

Наступ на Псков і Нарву:

У 20-х числах німецька армія рушила на Псков (тут був центр північного флоту). За версією Сталіна, 23 лютого молода більшовицька армія вела переможні бої за місто. Насправді, у цей день німці ще навіть не добралися до Пскова.

Бойові дії почалися лише у ніч на 25 лютого. Кілька сотень більшовицьких добровольців справді намагалися захистити Псков. Однак 25-го місто вже зайняли німці. Більшовиків же частина втекла, а частина загинула.

У Нарві ситуація була ще гірша. Її здали без бою взагалі! За легендою, місто захищав палкий революціонер-матрос Дибенко і його поплічники “чорні бушлати”. У реальності більшовики просто втекли. Дибенко і Ко аж у Самару (а це майже 2 тисячі кілометрів). Хоча трибуналу він не уник.

До речі, 23 лютого німецькі війська були за 170 км від Нарви. З ким же билися доблесні більшовики?

Отже святкувати ані Росії сучасній, ані часів СРСР не було чого. 23 лютого не було жодних боїв, де б Червона армія проявила особливу доблесть. 23 лютого як День заснування Червоної армії – не більше ніж технічна помилка. Яку потім обіграли вигаданими історіями про переможні бої, аби відволікти увагу від фактичної поразки.

23 лютого – придумана більшовиками дата, щоб приховати сором перед світом і власними громадянами. Один з сотні міфів, на яких побудована вся історія Росії.

джерело